Альфред КОХ: “Звичними замовляннями й закликами вже не обійтися…”

Минуло два роки і 234 дні війни. На сьогоднішніх картах ISW жодних істотних змін не видно, за винятком куп’янського напрямку, де росіяни майже впритул просунулися до Кругляківки, тобто до східного берега річки Оскіл.

Експерти пишуть: якщо російські частини дійдуть до Оскола, то вони розділять угруповання ЗСУ на східному березі цієї річки на дві частини й істотно ускладнять їхнє постачання всім необхідним.

Сьогодні знову тривав обстріл українських міст. Так до вечора в небі одночасно були 23 російських БПЛА. Поки що немає даних наскільки ефективно спрацювала українська система ППО, але і про якісь серйозні влучання російських “шахедів” теж поки нічого невідомо.

Сьогодні генсек НАТО Марк Рютте приїхав до міста Монс (Бельгія), до штабу Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі генерала Крістофера Каволі.

Після цього вони перемістилися до Вісбадена (Німеччина), де розміщується нове Командування ініціативи НАТО з допомоги Україні в галузі безпеки та навчання (NSATU). Там до них приєднався міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус.

У Вісбадені Генсек НАТО заявив, що ця нова структура “матиме значний вплив на перебіг бойових дій”. Він також сказав, що “нове командування відіграватиме вирішальну роль як у зміні ситуації на полі бою, так і в забезпеченні безпеки самого альянсу”.

Штат нового командування – 700 осіб. Його створили, щоб координація всієї військової допомоги Україні перейшла від Пентагону під контроль структур НАТО. А це, своєю чергою, було зроблено з побоювання, що в разі перемоги Трампа на виборах 5 листопада, США згорнуть будь-яку допомогу Україні.

Таким чином, старенька Європа ніби дає зрозуміти, що готова продовжувати підтримувати Україну, навіть якщо Америка припинить це робити. Що ж, такий настрій європейських лідерів викликає повагу. Залишилося з’ясувати, що це означатиме на практиці.

Утім, я все ж сподіваюся, що навіть у разі перемоги Трампа США не припинять допомагати Україні. Адже питання насправді стоїть не так, що якщо прийде Трамп, то допомога припиниться, а якщо переможе Гарріс – продовжиться. Проблема завжди була в цілях цієї підтримки: чого хоче домогтися Америка, допомагаючи Україні?

Відповіді на це запитання від Байдена понад два роки домагався Конгрес. Наскільки можна судити, нічого виразного Байден так і не промовив. Звісно, якщо не вважати відповіддю абракадабру типу “будемо допомагати стільки, скільки буде потрібно”. Навряд чи цю фразу можна вважати чітким формулюванням цілей війни.

Трамп формулює мету: негайне закінчення війни. При цьому я нагадаю вам, що на запитання, як він оцінює “мирні пропозиції Путіна”, він відповів, що вважає їх неприйнятними. Отже, для досягнення миру на більш справедливих умовах потрібна допомога Україні. І дипломатична, і військова.

Гарріс не називає жодних цілей. А за відсутності якихось конкретних цілей неможливо сформулювати, що саме потрібно зробити і які для цього необхідні ресурси. Це дуже зручно риторично: скільки не допомагай, все одно це можна назвати ефективною допомогою, бо без чітко сформульованої мети ти завжди можеш сказати, що рухаєшся до неї семимильними кроками.

Ось, власне, і вся різниця. Але це все не так важливо порівняно з виступом Зеленського у Верховній Раді. У мене в душі повний розбрат. З одного боку я розумію, що нічого нового я в цьому виступі не почую. І все, про що ми говоримо останні два місяці, там знову буде в сотий раз повторено.

Але, з іншого боку, я так розумію, що у війні настав критичний момент і звичними замовляннями й закликами вже не обійтися. Необхідно сформулювати і для армії, і для народу якісь нові завдання, оскільки в старі (вихід на кордони 1991 року) вже ніхто не вірить. Сподіваюся, що Зеленський це розуміє і не стане повторювати жуйку, що набила оскому і вже повністю перестала збігатися не тільки з реальністю, а й з її відображенням у народній свідомості.

Слава Україні! 🇺🇦

The Washington Post пише, що Нетаньягу пообіцяв Байдену не атакувати ядерні та нафтові об’єкти Ірану. Він запевнив його, що в плани Ізраїлю входять атаки лише на військові об’єкти.

Мені здається, що це досить розмите формулювання, оскільки ядерні об’єкти Ірану якраз і є військовими. Утім, не будемо забігати наперед і дочекаємося, нарешті, ізраїльської відповіді на іранські бомбардування. Якщо, звісно, вона все-таки буде.

I❤️🇮🇱

Головна / Статті / Думка / Альфред КОХ: “Звичними замовляннями й закликами вже не обійтися…”