Американці, які прагнуть перетворити Росію на союзника у протистоянні Китаю, мають уважніше поглянути як на історію, так і на сучасну реальність.
У морозний грудневий день майже 340 років тому два десятки російських солдат вийшли з форту на північному березі річки Амур. Залишені за тисячі миль від Москви, голодні й принижені, вони були єдиними, хто вижив у російській експедиції, що набагато перевищувала їх за кількістю і була майже повністю знищена внаслідок річних китайських облог.
У 1689 році переможені росіяни підписали договір з імперією Цін, відмовившись від багатьох претензій на Далекому Сході. Коли емісари регентки Софії Олексіївни – сестри майбутнього Петра Великого – та імператора Кансі парафували цей документ, Нью-Йорк і Бостон були всього лиш болотистими колоніальними торговими пунктами. Вашингтон взагалі не існував; засновники республіки, столицею якої він мав стати, ще не народилися.
Я кажу це, звертаючись до американців, які коментують відносини Росії та Китаю: трохи стриманості, будь ласка.
У перші місяці повернення на пост президента Дональд Трамп проводив проросійську зовнішню політику під приводом відриву Москви від Пекіна. І критики, і прихильники цього підходу називали його “зворотним Ніксоном” – алюзією на візит Річарда Ніксона до Китаю у 1972 році, який розколов соціалістичний блок. Але ця стратегія приречена на провал.
Америка – молода держава. Її громадяни мають чимало гідних рис, але глибоке історичне усвідомлення – не одна з них. Ми, хто виріс у Радянському Союзі чи Китаї, вивчали історію змалку, хоч і в спотвореному вигляді, але принаймні знали, звідки ми походимо.
Момент Ніксона в Китаї був вражаючим дипломатичним маневром, але радше тактичним, ніж стратегічним. Його наступники не змогли розвинути відносини з Пекіном – можливо, й не могли. Без суттєвих демократичних змін у Китаї політичний союз між авторитарним КНР і вільними США завжди був би крихким, непевним через суперечності щодо Тайваню, КНДР і прав людини. Те ж саме можна сказати і про гіпотетичний союз США та Росії.
Медовий місяць між Ніксоном і Мао – лише короткий епізод у довгій історії. Росія й Китай були залучені у паразитичні стосунки століттями. У XVII столітті Китай переважив Росію. Згодом, у 1858 та 1860 роках, усе змінилося: Росія повернула собі втрачені території й приєдналася до колоніального поділу слабкого Китаю. У наступному столітті Росія випередила Китай. Після 1991 року Китай знову зайняв домінуючу позицію, дедалі тісніше обплутуючи Росію. На початку минулого десятиліття мій покійний друг Борис Нємцов жартував, що Путін – китайський шпигун.
Однак така домовленість вигідна обом сторонам. Кремль отримує могутнього союзника для агресії в Україні. Китай — слухняного помічника для дестабілізації Заходу та поступливого сусіда. Тож Росія не стане на бік США без радикального розвороту американської зовнішньої політики, на який навряд чи погодиться навіть Республіканська партія Трампа.
І якби стратегія “зворотного Ніксона” мала бодай якийсь шанс, Китай не відпустив би Росію так легко. Коли Сі Дзіньпін минулого тижня відвідав Москву, він приїхав витиснути з Путіна вірність. Обидва диктатори добре знають: слабо захищений басейн Амура не завжди належав Росії, а Владивосток – це не давнє російське місто. Насправді, туристи та бізнесмени з Китаю називають його не Владивостоком, а Хайшенвей. Коли я відвідав Іркутськ у 2005 році, місцевий житель із сарказмом зазначив, що китайці перетинають кордон невеликими групами по 100 тисяч осіб. Відтоді китайська присутність на Далекому Сході лише зросла. Тим часом регіон потерпає від соціально-економічного занепаду та масової мобілізації на українську м’ясорубку.
Америка досі залишається провідною світовою державою. Але спроба Трампа розірвати союз Росії та Китаю – це не дипломатія, а стратегія, що ставить США на дно харчового ланцюга, де домінує Пекін. Протиріччя між жорсткою позицією щодо Китаю і м’якою – щодо Росії стають очевидними, поки Сі міцно утримує Москву в орбіті Пекіна.
США краще було б зосередити ресурси на створенні великої коаліції для протидії осі Китай–Росія, а не на намаганнях безуспішно її кооптувати.
