“Культура без ґрунту та антивоєнне мистецтво”: так називалася дискусія, учасниками якої були люди, що мають до мистецтва безпосередній стосунок. Художники Володимир Дубоссарський та Артем Лоскутов, режисер і керівник “АртДокФест” Віталій Манський, галерист і продюсер Марат Гельман (він же модератор та ініціатор проведення такої дискусії в рамках 4-ї Антивоєнної конференції Форуму вільної Росії) та ін.
Найзапекліша суперечка вибухнула навколо теми, чи представляє російське мистецтво російський народ сьогодні. “У мене відчуття, що я нікого не представляю”, – нарікав Віталій Манський. “Не треба так думати, – заперечував Марат Гельман. – Потрібно, навпаки, всіма своїми діями показувати: російське суспільство, воно таке, як ми, а не таке, як вони. І нехай ми представляємо меншість, але ті, яких, на жаль, більшість, вони ж інфантильні. Подивляться – візьмуть і приєднаються… У кожній людині є як Бог, так і свиня…”
Другий момент, який викликав бурхливе обговорення (а обговорювати було кому, бо під час дискусії конференц-зала ризького готелю Monika була повна), стосувався того, яку позицію нині, в часи агресії путінської Росії проти України, повинен займати російський художник (у широкому сенсі цього слова).
“Не хочу ні на кого натякати, але я не розумію, як зараз можна жити і в Таллінні, і в Москві”, – сказав Віталій Манський, поглядаючи на Володимира Дубоссарського. Але замість нього відповіли інші учасники конференції.
Так, наприклад, публіцист, а в минулому (1997 року) – віцепрем’єр РФ Альфред Кох сказав, що, сидячи в благополучній і затишній Ризі, дуже легко судити, як повинні чинити люди, які дотепер з тих чи інших причин перебувають у Росії: “Повинен художник відкрито виступити, не повинен виступити… Завжди простіше говорити, що має робити хтось інший, ніж пересісти на його місце і спробувати відкрито виступити звідти. Знаючи, що щойно ти відкриєш рота, за тобою приїдуть – і ти вирушиш туди, куди поїхав Євген Ройзман. Або Ілля Яшин. Тому не судіть, та не судимі будете. Звісно, треба всіма силами підтримувати Україну в її прагненні до перемоги, я це жодним чином не ставлю під сумнів, навпаки! Але я прошу бути терпимішими один до одного…”.
У підсумку учасники дискусії дійшли висновку, який точніше за всіх сформулював Марат Гельман: “Російська культура або, відірвавшись від прокляття території, злетить, або це буде нульове десятиліття”.
Перший варіант, звісно, радісніший…
